У п’ятницю прийшли результати тесту. Вгорі на сторінці Сема стояло число, написане червоним, обведене кружком.
Сем довго дивився на це число. Воно було маленьке. І чомусь, сидячи там червоним чорнилом, воно ніби говорило про щось більше, ніж математика. Воно ніби казало: ось який ти розумний. Ось хто ти є. Усі вихідні це число ходило за ним, мов маленька сіра хмаринка.
У суботу він нічого не будував. У неділю він не малював.
Але в неділю ввечері бабуся попросила його допомогти полагодити стару садову хвіртку, ту саму, що роками висіла перекошено. Нікому не вдавалося її полагодити.
Сем став навколішки у мокру траву, покрутив завісу туди-сюди, подумав, спробував ще раз — і хвіртка зачинилася з м’яким, бездоганним клацанням.
Бабуся не заплескала в долоні. Вона просто подивилася на нього й тихо сказала: "У тобі набагато більше, ніж хтось досі зміг виміряти." Сем подумав про число, написане червоним.
Воно сказало йому одну маленьку річ про один сірий ранок. Воно не знало про хвіртку. Воно не знало про історії в його голові, чи про те, як він уміє смішити свою маленьку сестричку, чи про всі ті речі, яких він ще навіть не спробував.
Число може сказати тобі, як пройшов тест. Воно ніколи не скаже тобі, хто ти є.
Спробуй ось яке диво: подумай про щось одне, що ти вмієш робити, але про що жоден шкільний тест тебе ніколи не питав. Це теж має значення.
(з розд. 1, "Рана і диво" — число, написане червоним)